Ми постійно бігаємо в пошуку, від одної техніки до іншої, аби стати нарешті щасливими. Та чи вміємо ми насправді БУТИ щасливими?
Чи вміємо ми отримувати насолоду від життя та, найважливіше, чи готові дати собі дозвіл на неї?
Більшість із нас не навчили, що життям можна насолоджуватись. Зазвичай із молоком матері ми закарбовуємо на підкірці, що життя — це треба, а не хочу; це — «зроби діло, гуляй сміло»; це — спочатку з’їж перше, а потім, можливо, отримаєш десерт.
І з кожною такою настановою все більше і більше ми засвоювали, що приємне — колись потім. Колись, коли зроблене все «треба», виконані всі обов‘язки, з‘їджене перше і натерті до блиску підлоги.
І от ми виростаємо. А насолоджуватись так і не навчилися. Відчайдушно біжимо від одного «треба» до іншого, ставимо плюсики біля виконаних пунктів плану на день, досягаємо іще одну ціль. А насолоди від цього всього так і немає.
А тепер задай собі питання:
- Чи маєш ти дозвіл на насолоду? Чи можеш дати його собі?
- Чи можеш дозволити собі не їсти те, чого не хочеш?
- Чи можеш насолоджуватись їжею о 2 ночі так, щоб хрустіло за вухами?
- Або забити на брудний посуд і піти дивитись фільм просто тому, що хочеться?
- Чи сміятись до хрюкання серед вулиці, згадавши смішний момент?
- А насолоджуватись сексом і брати від нього все, що хочеться, не думаючи, як би вигнутись красивіше?
«Але ж як так… це соромно, це неправильно, так не можна!» — може заперечити твій внутрішній голос.
І тоді я скажу: доки ти не дозволиш собі, доки сам не вирішиш, що тобі МОЖНА, відчути насолоду від життя буде майже нереально.
